Месяц: Февраль 2014

Мішель Терещенко – нащадок фінансової династії, перших цукрозаводчиків, льоновиробників, підприємців з великої букви, які не тільки заробляли для себе, а й вклали величезні суми в країну. Будували будинки, допомагали лікарням, притулкам, мистецтву… Близько 80 % всього прибутку Терещенки віддавали на благодійність. Спадкоємець меценатів зараз не володіє розкішними замками, яхтами, не є власником титулів, в його володінні трикімнатна квартира, фамільний прапор із зображенням левів і жовто-синій герб. Проте він став продовжувачем справи родини на українських землях…

У минулому номері журналу ми писали про перших олігархів України, про династію, яка починала з дрібної торгівлі, а згодом стала однією з найпочесніших і найзаможніших родин ХIХ-го – ХХ-го століть. Під назвою «Солодка імперія родини Терещенків» розповідалось про Артемія Терещенка, який під час реформи 1861 року почав вкладати кошти у власне цукрове виробництво. Коли багато поміщиків не змогли господарювати в нових умовах, Терещенко скуповував у них заводи по низькій ціні.Правнук Артемія – Михайло, здається, увібрав у себе всі найкращі риси родини: він вільно володів тринадцятьма мовами, вивчав музику, досконало знав ази математики, йому майже завжди щастило у казино. Перший раз, коли Михайло сів за гральний стіл, його виграш склав таку суму, що казино не змогло з ним розрахуватися. Після смерті дядька Олександра, Михайло став головою промислової імперії і одним з найбагатших людей у світі.Хоча і дід Михайло носив російський паспорт і не хотів його міняти, він не розумів тодішньої влади і усіляко виступав проти неї. Він прагнув змінити абсолютну монархію на парламентаризм, брав участь в зговорах проти царя. Будучи міністром при Тимчасовому Уряді, Михайло взяв борг для Росії, щоб вона надалі могла воювати в Першій світовій війні і віддавав його усе життя, навіть будучи у вигнанні. Як може одна людина спонсорувати цілу війну?! Він починав революцію проти тодішнього правління, а в результаті отримав ще більш жахливу диктатуру,арешт і імміграцію. 

Недавно відбулася зустріч з нащадком олігархів і меценатів, відомим з поміж агробізнесменів і письменників , спадкоємцем фінансового таланту Мішелем Терещенком.

Мішель ( Михайло) народився 15 вересня 1954 року у Парижі. Працював у США підводником, а пізніше заснував власну компанію з виготовлення обладнання для підводного плавання й розведення водоростей на Філіппінах і Мадагаскарі. Після смерті батька Петра Михайловича, який був відомим вченим-хіміком, до речі, якраз батько Мішеля і розробляв технологію виготовлення біопалива з ріпаку, Мішель приїхав на Україну. Наразі Терещенко «розривається» між Києвом і Глуховим ( місто де проживала династія Терещенків). У Глухові Мішель займається виробництвом короткого льону, де купив три льонозаводи. У 2006 році він отримав пропозицію взяти в оренду три тисячі гектарів на Сумщині, на цих землях колись родина Терещенків вирощувала цукрові буряки. Але вирощування буряків на сумських землях нині не актуально, а от вирощування льону і коноплі – в самий раз. Як каже Мішель: «Цукрові буряки треба вирощувати на Західній Україні, а біля Глухова – льон. Тут грунт повністю підходить саме для цієї культури». Нині у Глухові, в будинку Терещенків, Мішель знімає в оренду офіс. У цьому будинку тепер інститут луб’яних культур, якось Мішель допоміг інституту укласти договір з французами, останні забезпечили Україну технологіями для селекції конопель.

На сьогоднішній день Мішель надає консультації з аграрних питань французьким бізнесменам. А на запитання: «Чи допомагаєте ви словом українським аграріям?» Мішель відповідає: «Якщо прийдуть до мене, то чому б і не допомогти, а так, то до мене ніхто не звертається, тільки французи».

Зустріч з паном Терещенком відбулася в його офісі в центральній частині Києва. Працівники, як і сам Мішель, дуже привітні і компетентні, розмовляють на рідній для керівника мові – французькій, і на нашій українській. Спадкоємець роду фінансистів обіцяє, що з часом обов’язково вивчить українську мову, а тепер він старається спілкуватися російською, в якій присутній елегантний французький акцент.

— Мішель, ви щасливі, що повернулися на батьківщину предків? І як виглядає український менталітет в очах француза?

— О, я люблю цю землю. Вона для мене рідна, майже вся історія моїх предків починається саме з цієї землі. Тому і я вирішив, що краще для мого подальшого життя буде проживати на Україні. Люди хороші і дуже працьовиті. Я ніколи не зустрічав людей, які могли би рахувати так швидко, як українці. Це дивовижні люди!

— Ваші предки були великими меценатами, побудували чималу кількість будинків, як в Києві, так і в Глухові. Нині в Глухові, в одному із будинків Терещенків, ви знімаєте офіс, а коли прогулюєтесь вулицями Києва, багато сімейної історії бачите в архітектурі міста?

— Хочу сказати, що я горджуся тим, що мої предки були меценатами, вони віддавали 80 % свого прибутку на благодійність. Дев’ять будинків побудовано в Глухові, в Києві навіть вулицю назвали в честь Терещенків (Терещенська), музеї, лікарні…

Родина Терещенків побудувала в Києві Володимирський собор, більшість будинків на вулицях Терещенській та Богдана Хмельницького.

— Мішель, ви видали дві книги. Перша з назвою «Перший олігарх» – про вашого дідуся, який був двічі міністром фінансів та закордонних справ Росії при Тимчасовому Уряді, блискучим фінансистом і навіть вигнанцем, і друга – « У пошуках кладу сім’ї Терещенко» – про вас самих. Там описані події і факти вашого життя за останні десять років на Україні, ваші зустрічі з відомими людьми і політиками. Можливо, плануєте написання третьої книги?

— Так, звісно, планую. Я навіть поділюся, про що буде ця книга. Цього разу хочу написати про жіночу лінію Терещенків. Про давні часи, в яких жінка, про яку буде вестися мова, відігравала не останню роль в суспільстві. Це буде дуже цікава книга!

Як згадувалось вище, Мішель займається в Україні вирощуванням льону і виробництвом лляних тканин. Керівник міжнародного проекту “Льон-Десна” – білизна з Десни”. Льон – це подарунок природи людині. Це антиалергічна рослина, яка не несе людському організму жодної небезпеки. Наприклад, пакети з льону можуть розкластися через 60 днів, а не три роки, а то й більше. Сон на лляних простирадлах підвищує імунітет – в організмі зростає рівень імуноглобуліну. Льон являється найбезпечнішим матеріалом для алергіків. Мішель активно бореться за екологію навколишнього середовища, і його продукція є доказом того.

— Це прибутковий бізнес? Адже вклали чималу суму в проект, близько 30 млн. доларів?

— Я скажу, що виробництво льоноволокна в Україні знаходиться на дуже низькому рівні. У той час, як в Росії і Білорусії під льон зайнято по 70 тисяч га, у Франції – 60 тис. га, то в Україні тільки 2 тис. га. При тому, що клімат і грунт повністю підходять для врожаю. Ми вирощуємо короткий льон. Сьогодні величезний попит на технічне льоноволокно, якраз льон може замінити неекологічне скловолокно. Ми виробляємо продукт з льону і для автомобільної промисловості, використання короткого льону в авто полегшує його вагу та здешевлює енерговитрати. Пакети, простирадла, віконні рами з льону, а не пластик… Все це має величезний попит. На експорт короткого льону у нас є домовленості з США, Францією, Німеччиною.

— Чи є у ваших планах збільшувати виробництво льоноволокна?

— На даний момент, я володію 3-ма заводами недалеко від Глухова по переробці льону і коноплі. 3 тис. га на Глухівщині, 3 тис. га в Новгород-Сіверському районі, 500 га навколо Шостківського заводу і готується проект обробітку 40 тис. га. Нині цього достатньо. А що буде далі – то побачимо.

— Яким ви бачите український аграрний сектор?
— Я завжди знав, що українська земля найбагатша. Тут може рости дуже багато різноманітних культур. Це дивовижний край з родючою землею. На цих землях можна займатися сільським господарством, навіть не задумуючись, але чомусь не всі українці це розуміють. Немає нормальної допомоги з боку держави, велика корупція, що «заганяє» починаючого бізнесмена в куток. Незвичайна система ведення бізнесу на Україні. Але, якщо люди вперто будуть прагнути свого, то з допомогою клімату і родючого грунту тут може все вийти. Всі французькі фірми, які починали ще в 2005 році, тоді, коли і я, всі отримують прибуток і надалі продовжують інвестувати в українські землі. Та й хіба тільки французи! Весь світ прагне інвестувати в ці землі!

Я не раз казав, що Україна – традиційно аграрна країна. Село має можливість розцвітати. Це унікальний шанс, адже можна використовувати гроші від приватизації землі для розвитку села.

Якби тут не було сприятливих умов для агробізнесу, мене б тут не було! Я впевнений, що Україна стане світовим лідером, принаймні, з виробництва льону.

Спілкувалася Маряна Балабан

Бізнес на каблуках

«Без людей ми б не існували…»

Бути жінкою – це вже досягнення! Адже жінка – це кохана дружина, любляча мати, берегиня затишку і тепла, а якщо вона ще й уміє заробляти гроші чи просто допомагати людям – це вже справжня леді. Всі ці якості притаманні керівнику благодійного фонду «Подоляни», чарівній і успішній Тетяні Леонідівні Чубак. Попри всі належні щоденні справи, які виконує кожна з нас, Тетяна Леонідівна, вже 5 років управляє організацією, яка стала невід’ємною частиною тернопільського життя.

Про торгово — розважальний центр (ТРЦ) «Подоляни» та про однойменний благодійний фонд розповідає успішний керівник і просто чарівна жінка, Тетяна Чубак:

Про ТРЦ «Подоляни»

— Звідки ідея створення ТРЦ «Подоляни»? Це ж потрібно володіти великим бажанням, сміливістю, натхненням і упертістю…

— Сама ідея створення розважального комплексу належить моєму чоловікові Василю. Він опікується цим комплексом з самого початку і дотепер. Коротко розкажу, як все починалося. Мій чоловік підприємець, і його компанія, декілька років тому виграла тендер по придбанню заводу — банкрута. Тоді постало питання – що робити далі? Ми довго думали над цим, і так, як ми з Василем часто подорожували, це виявилося у пригоді. В Європі дуже багато торгово-розважальних комплексів саме на околиці! Також, нам сподобалася ідея, що тут зможуть відпочивати усією сім’єю. Це ж прекрасно, коли в одному приміщенні може знайтися приємне заняття для всієї родини. Так і зупинилися на виборі торгово-розважального комплексу.

— Як щодо безпеки цього великого приміщення? Тут збирається велике скупчення людей, а по теорії – де багато людей, там багато проблем.

— Цей заклад безпечний. Тут міцні товсті стіни, стійкий фундамент, надійна протипожежна система, професійна охорона. Також, у нас проводяться антитерористичні навчання. Це актуально, як для спеціальних органів так і для самих людей. Ми ж прекрасно розуміємо, що велике скупчення людей – магніт для небезпеки. Отже, намагаємося зробити все можливе, щоб уникнути будь-яких неприємностей.

— Повернемося трішки в минуле і згадаємо, коли було відкриття ТРЦ «Подоляни».

— Офіційне відкриття центру відбулося 19 грудня 2007 року. Це вже 6 років, як на околиці нашого міста функціонує торгово-розважальний комплекс, у якому вся родина має можливість і зробити покупки і весело відпочити.

— Як щодо майбутніх перспектив?….

— Знаєте, коли ми звертаємося до якогось відомого бренду про співпрацю нам відповідають: «Тернопіль — це не місто – мільйонник. Ви навіть не близькі до Хмельницька. У вас існують економічні стандарти, які гальмують активні продажі дорогих і красивих продуктів. Щоб зайти до вас – нам потрібно все переоцінити.» Отже, ви зрозуміли наскільки важко умовити світового виробника продавати свій товар саме у нас. Але, на щастя, нам це вдається. Сьогодні у «Подолянах» представлені відомі світові бренди і перелік мережевих операторів постійно поповнюється. Коли говоримо нашим майбутнім партнерами, що у нас вже працює всесвітньовідомий кінозал – Cinema City, льодовий центр «Ескімос», боулінг-клуб «Silver» з 14 доріжками, «Хмільне щастя» — найбільший пивний клуб у Західній Україні (до слова, він ввійшов у 20-ку кращих пабів країни), бутики –Intertop, Colin’s, Reserved, Oodji, Arber, Brocard, супермаркет «Сільпо» — один з найбільших в Україні (площа 8000 м2), — їхня думка змінюється. Хочу сказати про ще одну новинку, яка дуже скоро здивує наших відвідувачів – це відкриття спа – салону, який відрізнятиметься оригінальністю і професійністю, завдяки тайським масажистам. Головною фішкою спа — салону буде масаж ніг. Мало хто знає, що безліч хвороб можна позбутися, застосовуючи професійний масаж стоп, які є центром скупчення багатьох точок, що відповідають за ту чи іншу хворобу. Це дає зрозуміти, що ми є комплексом постійного розвитку…

— Відкриваючи каток у, як кажуть, «не місті – мільйоннику», Ви дуже ризикували. Чи не боявся Ваш чоловік такого ноу-хау, це ж ставка на невідомість?

— Звісно, це величезний ризик! Але ковзанка – це «якір», який притягує до себе багато дітей і дорослих, особисто мене з катком пов’язують дитячі спогади, відразу згадую, як з сестрою в дитинстві каталися на озері.

— І не зовсім питання по темі: як Ви відноситеся до сьогоднішньої ситуації в країні? Де нам буде краще – у Митному чи Європейському союзі? Ваша думка…

— Я не політик. І не мені вирішувати, проте хочу сказати, що я за те, щоб наші люди жили гарно, багато, могли дозволити і собі і своїм діткам не тільки те, що необхідно, а й те, чого просто хочеться. Щоб менше людей зверталося до благодійних фондів, тоді і суспільство стане кращим і добрішим. Хтось бачить себе в Росії, хтось в Європі, а я бачу себе і Україну – незалежною, самостійною, демократичною і сильною.

ТРЦ «Подоляни» за шість років існування стали відомими своїми новинками, нововведеннями, розвагами, світовими брендами. Та хочеться відзначити, що і дух спорту витає у Подолянах. Адже, на катку тренується секція молодих хокеїстів і старша збірна по хокею (до слова, хокейні команди Тернополя підтримує благодійний фонд «Подоляни»), які вже займають призові місця.

Функціонує гурток з фігурного катання, де за майбутніх фігуристів відповідає професійний тренер.

ТРЦ «Подоляни» проводять міжнародні танцювальні змагання різного направлення.

Змагання між барменами на професійному рівні. До речі, хто вважає, що бартендер це не спорт, той дуже помиляється, це надзвичайно важка та клопітка праця, і, звісно ж, інтригуючи видовище.

продовження на наступній сторінці….

«Без людей ми б не існували…»

Про благодійний фонд «Подоляни»

Наші меценати – це наші тернополяни!

— Чому Ви вирішили зайнятися благодійною справою, роботи і в ТРЦ «Подоляни» думаю достатньо?

— Немає нічого святішого, щирішого і добрішого, як вдячна посмішка дитини. Особливо тієї дитини, для якої будь-яка допомога є величезною радістю і надією.

— Тобто, благодійний фонд «Подоляни» більш зорієнтований на дітей сиріт та інвалідів?

— Здебільшого так, але при можливості ми допомагаємо усім хто цього потребує.

— Яке відношення до благодійного фонду «Подоляни» має Лілія Підкопаєва?

— Відомо, що Лілія займається благодійністю, у неї є свій фонд, який більш зорієнтований на дітей спортсменів. Лілія Підкопаєва є Почесним президентом благодійного фонду «Подоляни».

— Як вдається утримувати фонд? Чи є меценати?

— Наші меценати – це наші тернополяни! Не повірите, але ми збираємо кошти завдяки тим самим скринькам, які стоять на касах супермаркету «Сільпо» в Подолянах, у наших розважальних закладах. Дорогі гості Тернополя та його жителі, жертвуючи 2-3 гривні в благодійну скриньку фонду «Подоляни», ви навіть того не усвідомлюючи, спасаєте життя дитини. Повірте, для вас це малі гроші, для благодійності – це масштабна допомога.

— Коли Ви розповідаєте про фонд, Ваші очі сяють так, ніби Ви говорите про власне дитя.

— Це і є моє дитя! Я відвідую цих діточок, дізнаюсь їхні потреби, і повірте, дуже важко відповісти «НІ», коли ти справді не маєш можливості допомогти .

За кожну гривню я можу відзвітуватися!

Далеко не кожен знайде у собі сили, терпіння, розуміння, також, креативності для того, щоб зайнятися і підтримувати благодійність. Тетяні Леонідівні це вдається без особливих труднощів, звісно, шукати кошти, щоб придбати спеціальне обладнання для дитячих хірургів, чи влаштовувати благодійні концерти за участю артистів – так, це не легко, проте, як каже, пані Чубак — надзвичайно приємно.

Благодійний фонд «Подоляни» був створений в червні 2008 року. За цей час, організація зуміла допомогти сиротинцям і дитячим лікарням Тернополя інвалідними візочками, спеціальними хірургічними окулярами, за допомогою яких хірург більш впевнено може зшивати тонкі тканини – вени, судини…Також, фонд допомагає професійним обладнанням, ліками. Влаштовують акції, концерти, аукціони, після чого зібрані кошти відправляються на найнагальніші потреби лікарень та сиротинців. Акція «Купи іграшку на ялинку» допомогла діткам побачити справжню зелену красуню, гарно вбрану у себе в сиротинці. Працівники фонду привозять діток у ТРЦ «Подоляни» покататися на катку, пограти у боулінг.

За всі зібрані кошти для благодійного фонду «Подоляни», Тетяна Леонідівна ладна відзвітуватися. Вона розуміє, що деякі з людей, вагаються щодо чесності подібних організацій, але пані Чубак не осуджує недовірливих, а згідна відповісти на будь-які запитання щодо діяльності фонду.

На мою думку, побільше б таких успішних, щирих, добродушних людей у нашому місті і, щоб у кожного з нас прокинулася любов і розуміння до тих, хто потребує допомоги, при цьому нічого не чекаючи взамін.

Спілкувалася Мар’яна Балабан